Летіли в парі лебеді понад моїм селом –
Такого дива, мабуть, більше не побачу.
Я, зачарований, дивлюсь і ледь не плачу –
Як він то прикрива її, то обніма крилом.
Летіли вони зріднено понад роздоллям нив.
Летіли низько, ніби дві хмарини білі.
Лиман Святилівський їм очерети простелив,
Щоб відпочили їхні крила занімілі.
Почесне коло, тихий трубний клич, бринить вода…
І засвітилося прозоре люстро плеса,
І вже гойдається на хвилях пара молода –
Він ніби принц із казки, а вона – принцеса.
Віднині з нетерпінням я чекатиму весни.
Іще б хоч раз побачить вас у гордім леті,
Мої два лебеді, два лебеді, неначе білі сни,
Над тихим спокоєм великої планети.
