Мене вже били тисячу разів…
Брехнею, що була зі щирих слів.
Та я не падав, навіть не хилився,
І стоячи із недругами бився.
У їх очах кипіла чорна лють.
Здавалося, ще трішки і… доб’ють.
Та кожен раз, коли мене так били,
В мені ще більше прибувало сили.
І я, як меч, гартований в огні,
Не гнувся й не ламався у борні.
- Наступний вірш → Олександр Білаш – При місяці на зорі
- Попередній вірш → Олександр Білаш – Батьківщина – це і я, і ти
(Оцінок ще немає)