На сотні метрів дуб коріння-вужаки
У землю запускає. В небо рветься.
Стоїть перед негодою – не гнеться.
Вростає у чорнозем, у віки.
І там, де він закоренився в глибину
Й гойдає в кроні сонячне проміння,
Земля прийма його туге насіння,
Що не летить бездумно вдалину…
- Наступний вірш → Олександр Білаш – Вже в котрий раз ви не прийшли
- Попередній вірш → Олександр Білаш – Здрастуй, моя прадідівська хато
(Оцінок ще немає)