Нахилилася верба
Низько над водою.
Не одна прийшла журба,
А удвох з бідою.
Як зайшли до мене в двір –
Стали на порозі,–
Погасили сльози зір
На моїй дорозі.
Час прийшов, минувся сум
Я уже не плачу.
Та завжди у плині дум
Свою долю бачу.
- Наступний вірш → Олександр Білаш – Ви чули, як плаче знесилений вітер
- Попередній вірш → Олександр Білаш – Роздум
(Оцінок ще немає)