Олександр Білаш – Подруго Петрівко: Вірш

Подруго Петрівко,
На моїм причілку –
Чи були щасливі весни –
Пам’яттю воскресни…
Чи були літа наруги,
Розкажи, як другу.
Розкажи мені, як брату,
Як ти доглядала хату,
Коли я бродив по світу,
Скільки ти згубила цвіту,
Скільки діток-грушок мала,
Чи мене чекала?
Ой братику-друже,
Чекала, ще й дуже.
Кожну весну, кожне літо
Чекала привіту.
Білим цвітом до дороги
Стелилася тобі в ноги,
А зав’яззю і плодами
Ждала я тебе годами…
Ровеснице-грушко –
Сестро і подружко,
Чи була щаслива,
Як шуміла злива?
Небо наді мною
Те, що й над тобою.
Спали в моїм гіллі
Вітри щонеділі.
Горлиці гніздились,
Солов’ї любились,
І зелені віти
Бавились, як діти.
Шаленіли грози,
І сікли морози,
Моє листя почорніле
Падало, як сльози.
З отецької волі
Однакові долі,
Брате, в нас з тобою…
Одною журбою
Наділила мати,
Як навіки вийшла з двору
Батька виглядати…