Мій дядько наче цвях погнутий..
Його усяк товкло життя.
Він до землі навік прикутий
Правічним щедрим завзяттям;
У праці одержимий, лютий –
Усе доводить до пуття.
Нема часу на теревені –
То пізно ліг, то рано встав.
Водою окропивши жмені,
Омиє очі і вуста,
Розгніва тютюном легені –
І тільки диму віть густа…
Його у спокої не бачу:
Зірвавсь на хід – і не спинить.
Таку вже має дядько вдачу –
Шукать роботу для ледачих
І спати не давать тому, хто спить.
