Є у мене вулиця,
Що до серця тулиться,
Як про неї згадую навесні.
Цвітом вишень встелена,
Зеленню захмелена –
До травинки бачиться уві сні.
Є у мене вулиця,
Що до серця тулиться,
З веселими хатами у селі.
В ноги м’яко стелються
Спориш і метелиця
При самій землі, при моїй землі.
Є у мене вулиця,
Там мій коник журиться –
В’ється вітром-гривою в юні дні..
Було мене несено,
Гіллям чуба чесано,
Десь літа розгублено в далині.