Здрастуй, моя прадідівська хато.
Скільки б не зажив я новосіль,
Ти для мене довгождане свято –
Спогадів моїх солодкий біль.
А тому й спішу до тебе в гості
Так, як ні до кого не спішу.
Стану на порозі, в першім тості
Від душі скажу – проголошу
Слово вдячності за стіл і лаву,
Перші схованки мої – кути,
Де ховав гріхів дитячих славу,
Щоб ніхто не міг їх віднайти.
Я твою долівку лепехою
Застелю, як в юні дні колись…
Як до тебе йтиме хто з пихою,
Ставнями спокійно затулись.
А мене приймай, як небо сонце;
Загуби для всіх свої ключі,
Лиш мені відчинене віконце
Залиши, як місце для свічі.
