Климентію Домінчену
Криниця без джерел — ще не криниця,
І колос — ще не колос без зерна…
Душа без пісні — що безкрила птиця,
Не заспіває жайвором вона.
Є в нас криниця, і свої джерела,
І повний колос щедрого добра,
І пісня мужня, і сумна, й весела,
Розкрилена, як береги Дніпра.
Вона — народ! Вона — його кровина.
Павло Попович брав її в політ…
Коли з висот співала Україна —
Збентежено вслухався цілий світ.
Народе мій! Чи не тому твій колос
Так сонячно співає з далини,
Що сяє в нім тієї пісні голос,
З якою засіваєш ти лани?..
Народе мій, свята твоя зірниця
Виковує й гартує наші дні…
Чи не тому співа так мужньо криця,
Що в ній дзвенять прапрадідів пісні?
Хто спів черпає із джерел народу,
Вклоняється їм серцем і чолом, —
Той сам стає від роду і до роду
Народним невичерпним джерелом.
