1500-річчю Києва
Ні, не віщою струною
І не голосом гучним,
А прадавньою луною
Озовуся з далини…
Де зійшлися гори й доли,
Виростав, як диво з див,
Київ наш високочолий —
Мати руських городів.
Іменами славив здавна
Ярий цвіт, любов і мир:
Ярослав і Ярославна,
Святослав і Любомир…
Так на кручах і подолі
Славно ріс із віку в вік
І ріку своєї долі
Теж Славутою нарік.
Як в свічадо, в неї Київ
Задивлявся з висоти…
Майстрував, орав і сіяв,
І кував мечі й щити
Не для злої перемоги
І розбійницьких доріг —
Боронив свої пороги,
Мир славутичів беріг.
Не для слави і парадів,
А в ім’я грядущих літ
На воротах в Цареграді
Прикував звитяги щит.
Синню неба, сонця злотом
Осявав крило знамен
І гордився дужим родом
Нерозбратаних племен.
Не князівська позолота,
А простої черні піт
Золоті твої ворота
Освятив на білий світ.
Біля них виносив квіти
Для Богданових полків.
Ти завжди умів любити
І ненавидіти вмів!..
Воїн ти, коваль і ратай,
Слава роду вічний сад,
І мислитель,
І глашатай —
Невмирущий Славенград!
