Вікторові Женченку
Ти співав: “Тихо падає цвіт…”
Карі очі світилися тугою
…А весна осипалася з віт
Пелюстковою білою фугою
Заметіль, вогняна заметіль —
Завірюха медового місяця
Хилитнулися клавіші хвиль
Осяйною сонатою Світязя.
Мліла ніч, як любов на порі,
І пора із порою кохалася
Скільки цвіту з зорі до зорі
Відспівалося, відцілувалося!..
