В теплім вересні, як у маї,
Зерна кидаю у ріллю.
Я з тобою, мій рідний краю,
Біди й радості розділю.
Із веселки сплету вуздечку,
Відшукаю коня між круч
І полину! Тут недалечко
Котить хвилі в задумі Збруч.
Півстоліття тому — межею
Різав серце він в наших снах.
Золотою тепер діжею
Сонце котиться по мостах.
І заходить в двори і хати,
І лишає в майбутнє ключ,
І встають із могил солдати,
Що колись йшли до нас за Збруч.
І пригадують теплі руки,
Що тяглися до рідних рук
Після довгих часів розлуки,
Безпросвітних гірких розлук.
Із веселки сплету вуздечку
І рвонуся з конем до туч…
Котить хвилі тут недалечко
Неспокійний, мій тихий Збруч.
