Помни, помни, любезний друг,
Що ти мені говорив,
Коль жаром твій горящий дух
Моє серце отворив;
Когда невинна наша жизнь
Одна радість, одна болізнь
Била, і взаїмна страсть,
Когда всі наші успіхи
Били сладкії утіхи,
І весь мир лиш одна сласть.
Не поминай, уж минуло,
перейшло тоє врем’я,
Тоє серце застинуло;
Воно мні тяжко брем’я,
Бо нас о преділ нещасний
Граничить, і той ужасний,
Судьбиною розділить,
Покорися її власті
І ти, забудь сія страсті,
Мні не вільно уж любить.
О жестокий! Мні забути
Навіки не мож тебе,
Я щасна не смію бути
Нікогда, кроме тебе,
Без тебе моя жизнь мертва,
Я лєсті, обмана жертва,
Я навіки унила,
Коль ти прелестним обманом
Стався врагом і тираном
Той, що ти била мила.
Не поминай лесть, і обман,
Той гріх мене не ранить,
Я вищою силою зван,
Вона мене охранить,
Отділа сего причина
Не я, но строга судьбина,
Противо ней хто годен?
Вона то оприділила,
Щоби ти моя не била
І щоб наш жар безплоден.
Судьба, судьба, о нещасна,
Таж мене осудила;
О свирепа, о ужасна,
Невинну погубила,
Но однако все ти винен,
Чому бил судьбі повинен
І чому мене любив?
Ти участь твою предвидів,
Ти і мою тоску видів,
Чому дух твій не одкрив?
О, не мучи серце страсно,
Пространний для тебе світ,
Не мучись тоской напрасно,
Для нас уже любві ніт,
Мене-бо пламень знатнійший
Палить, і превосходнійший
Невгасимий єго жар,
Мене звет сила природна,
Історнет любов народна,
Я єй пожертвився в дар.
