В ніжних дворах я довго жив,
Гіркую сладость вкусив,
Властям все підданий служив,
Злоє добро іскусив;
Много раз високо сидів,
Много раз бил потуплен,
Много мудрих, дурних видів
І сам бил часто пленен;
Не желав я, що на світі
Токмо достати власті,
Трудився во всім животі
Ради слави і честі;
О, коль много ночей не спав,
Непрестанно трудився,
В іскушенія часто впав,
Но іним не журився!
Токмо милість владетеля
Получити і любов,
Токмо пишна властителя
Прелестити знову внов.
Я веселим показався,
Хотяй дуже смутний бил,
Я покірно знизовався,
Хоть бодрий дух мя будив;
Воля владетеля мого
Била воля і моя,
Я осторожно внимав того,
Не чувствовав покоя;
Коль владетель мій смутився,
Тогда я ся зажурив,
Коль он плясав, веселився,
Я з ним все ся веселив;
Коль владетель болезновав,
Я єму страсно сожалів,
І хотяй біль не чувствовав,
Тучею гірко сльозив;
Когда он брашно* розказав,
Я тогда голоден бил;
Словом, що він мні показав,
Я сіє все повторив.
* Пожива, страва.
Єсли він малий мрак видів,
Я грімку бурю сказав,
Єгда він тучу увидів,
Я єму громи признав;
Словом, я всігда єму жив:
Єму спав, ставав і їв.
Єму тілом, духом служив,
Но я єго не любив!
Бо то єсть став придворного,
Щоби він і свій не бил,
Щоби єго, покорного,
Властитель видів, любив;
Так як мотиль легкомислий
По цвіточках літаєт,
Но он для себе промислий,
Лем сладкий сік зриваєт;
Так пролітна пчола в полі
Цвіточкам ся кланяєт,
Но всігда по своїй волі
Мед от всіх висисаєт;
Виссавши же сік от єго,
Цвіточка оставляєт,
Єгда же усхнет, на него
Більше і не внимаєт;
Так я владику почитав,
Не щоб єму послужив,
Но о сем лестно мудровав,
Щоб собі полезний бил.
О придворний! Властям предан,
Оним всігда служити
Єсть повинен, гірким сластям
І мамоні жертвити.
Своєй він не чуєт волі,
Зависть і страх зо всіх стран,
Він одрікся своєй долі,
Лестникам єсть весь предан;
Он в тих мєстах пребиваєт,
Где би і сам не хотів,
Кратку потіху пізнаєт,
Но сто раз ю претерпів;
Що в серці, душі чувствуєт,
То не смієт сказати,
Сліпий, німий і не чуєт,
Сам ся не може знати;
Любимцям послідовати
Должен, хоть їх не любить,
Себе низько піддавати
Знаєт — сам себе губить;
Всегда господню супругу,
Хотя бридка як чорт єсть,
Лобзати і на вислугу
Єй стояти должен єсть.
Много рази любимому
Мальчику ся кланяти,
Дари приносити єму,
Повинен ся вручати;
Бо то мальчик, милий слуга,
Много может шептати,
Коли лестно господина
Ведет на покой спати;
Часто псика господнього
Повинен єсть гласкати,
А як би представленого
Должен лестно ласкати;
Неправедність похваляти
І врага полобзати,
Господен двір все хвалити,
Приятеля не мати;
О вірності говорити,
Хотя ю не познаєт,
Чуднії діла творити
Должен, хоть нич не знаєт.
І про сію тяжку службу
Яка єму заплата?
Про всю старость, про всю тужбу
Єсть надєжда багата!
