Подувай, вітрику,
Подувай легонько,
Най моя миленька
Спочине тихонько,
Двигнися печально
В глубокій жалобі,
Не дерзай віяти
На єй чорнім гробі;
Опасно* прилети,
Щоби твоя сила
Моєй милій покій
Не поколотила.
* Обережно.
Рум’яна розочко,
Тихо розвивайся,
На єй тяжкий гробик
Зовсім не склоняйся,
Бо під ним другая
Розочка, як і ти,
Вічно почиваєт
Лишена красоти.
Веселі птичечки,
Тихо щебетайте,
Над зеленим гробом
Опасно літайте,
Щоб моя миленька,
В матерній утробі,
Сладко почивала
В тім незрілім гробі.
Нічнії тумани,
Оттуд убігайте,
Сладко-покійний єй
Сон не возмущайте;
Лиш дряхла вербочко,
Смутно розвивайся,
По зеленій дерні
Щедро розширяйся,
Спусти долів тонкі
І гиблящі лози,
Щоб там не достигли
Кудряві морози.
Шум’ящий поточок,
Розливайся стиха,
Бо ти бил нєкогда
Єй блага утіха;
Розливайся тоской,
Горни всі напасті,
Би ю не взбудили
На новії страсті.
Ручейку, не шуми,
Бо мої жостокі
Очі проливають
Довольно потоки.
Вони совокупно,
Споєні тоскою,
Пролляються, потекуть
Ужасно рікою;
Удалітесь отсюд
Таже древні сміхи,
Радості, забави,
Пустії утіхи,
Бо тут пребиваєт
Безконечні печаль,
Стон, плач, ужас і боль,
Тяжар серця і жаль;
Сюда не засвітит
Золота денничка,
Ані не запієт
Прелестная птичка,
Кромі чей заблудша,
Лишена другочка,
Прилетить на гіркий
Стон сива горличка.
Столисточна роза
Тут ся не розвієт,
Где моя миленька
Смутно ся розгнієт.
Вона розпадеться
Без болізні, смутка,
Моєго серденька
Вічна незабудка!
Лиш на узком гробі,
На смутній могилі
Будет зеленіти
Трава в кождій хвилі;
Будет буйно рости
Травочка зелена,
Моїми сльозами
Щедро орошена;
Будет незабудка
Жовто-синьо цвісти,
Моєму серденьку
На жалобні вісти.
Бо я ю осторожно
Буду сокотити,
От всякой напасті
Приліжно хранити.
На дерновий холмик
Все позор давати,
Гіркими сльозами
Єго поливати.
А коль не возмогу
Лічно сутствовати,
Жалостная душа
Тут будет стенати.
Тут я в смутной мислі
Непреривно буду,
Пока ся не мину,
Пока ся не збуду.
А коль я ослабну
От жаркой жалоби,
Побіжден судьбою,
Нещасної злоби,
Ви, братя, помніте
Мою страсну тужбу,
Учиньте послідну
Падшому ми службу:
При миленькой гробі
Яму ісконіте,
Сосхнутоє тіло
При ній погребіте.
Ізсічте пам’ятник
В кожі смутной верби,
Да будет свідетель
Двух сердець жалоби,
Да кождий, увидя
Дерновий той покров,
Скажет, пожалуй:
«Се тут лежит любов».
