(На пам’ять 10 січня 1865 р.)
Як у неволі на чужині
Округ мене пославсь туман,
Здавалось: розум потухав;
В той час, коли остання сила
От-от вже кидала мене,
Холола кров, і річ німіла,
Смерть підступала до мене;
В той тяжкий час, як клеветою
«Приятелі» труїли грудь, –
Явилась ти мені зорею
І не дала на вік заснуть.
Моя небесна, ясна зоре!
Любові світоч і добра!
Живила ти мене в неволі
З тюрми на «волю» провела!
Ти вбите серце воскресила,
Життя нового налила;
Мій шлях ти сонцем освітила,
Ожив, живу й співаю я;
Благословен святий той світ,
Світ непорочної любові!
Благословене будь вовік
Дівоче серце й серця слово!
