На скелі високій сиджу одинокий,
Круг море синіє безкрає та хвилі…
Про тебе гадаю, моя чорноока!
Лягла ти, спочила у тихій могилі!..
Зорею ясною, пишною, святою
Недовго для мене ти в світі зоріла,
Недовго впивався я щастям з тобою,
Недовго проміння людові світило…
Зайшло моє сонце, скотилася зоря,
Я знов одиноким на скелі сиджу,
На синє, безкрає, на вольнее море,
Невольник-засланець, журливо гляджу!
Кинувся б на хвилі, нехай би втопили,
Так в серці палає ще інша любов:
Любов до родини – святої Вкраїни!..
Може, на Вкраїну вернуся я знов!
І принесу в дари коханому краю,
Не злато, не гроші – пісню голосну;
Ту пісню старую про волю новую.
Про рівність, братерство – та тоді і вмру…
