Я не боюсь тюрми і ката,
Вони для мене не страшні!
Страшніш тюрма у рідній хаті,
Неволя в рідній стороні.
Мені не стид носить кайдани
За волю краю і братів;
Позор – золочені жупани
Носить, найнявшись до катів.
Нехай нас мучать і катують,
А слова правди не уб’ють!
Нехай кати всі бенкетують –
Час прийде – разом пропадуть.
Що нам тюрма! То слава наша!
Ми всі тепер сидим в тюрмі!
Всі п’єм одну ми скорбну чашу,
Одна вона – тобі й мені.
В кого єсть совість і надія,
Того ся чаша не мина,
Той випити її зуміє
Усю, усю! до дна, до дна!
Кого у краще віра гріє,
Тому ся чаша не страшна, –
Вона прибавить ще надії,
І більше укріпить вона.
