Хвилюй, хвилюй, сердите море,
І хижим звіром завивай:
Бушуй і скелі на просторі
У білу піну убирай.
Реви, бушуй, сердите море,
Людські ридання заглушай;
І кров, пролитую за волю,
З землі невольної змивай!
Коти, коти сердиті хвилі…
В твою безодню глибиню
Пішли й мої надії милі,
Пішло усе, що я люблю.
Усе святе, що дух живило,
Що хвилювало в жилах кров –
Ти все те, море, затопило,
Ти вкрало в сироти любов!
Реви ж, хвилюй, сердите море,
І хижим звіром завивай,
Втопи й мене в моєму горі
Або верни мій давній рай!..
Не вернеш ти святого раю,
Зарило ти його на дні –
Той рай ніколи, добре знаю,
І не присниться вже мені!
Реви ж, бушуй, безкрає море,
І хвилю хвилею вкривай!
Погибло все: душа холоне –
Навіщо ж щиро я кохав?!
