Хоч вус його, мов сніг, біліє,
Хоч голова вже посивіла,
А серце юне у його!
Хоч підтоптався він літами,
Але іде з молодиками
І думки свіжі у його,
Хоч на чолі видно морщини,
Хоч боротьба його зсушила,
Але він духом не упав.
Громадську ниву засіває
Словесним хлібом і гадає:
«Колись-то буде урожай».
- Наступний вірш → Олександр Кониський – Думка (На скелі високій)
- Попередній вірш → Олександр Кониський – Утоплений
(Оцінок ще немає)