Ти рано, рано, друже, встав,
Удосвіта збудив ти долю;
І рано, друже, розпочав
Вовік не оранеє поле.
Поглянь, щириця скрізь яка,
Яка тверда, як скаменіла;
Вовік тут ратая рука
По ниві з плугом не ходила.
Давно й дощу тут не було,
Все без роси позасихало;
Бур’ян та зілля поросло
І пирію сліду не стало.
Даремна праця, друже мій!
На камінь кидати насіння;
Даремно час загубиш свій,
Не буде вжитку поколінням.
Покиньмо мертвих, брате мій!
Будім живих; ходім орати
Свої степи; та знання сій, –
То хліб і долю будем мати.
