Вранці-рано по садочку
Мати походжає,
Та на рожі свіжу росу
Краплями збирає;
А ввечері при зіроньках –
Тихою добою,
Своє перше немовлятко
Умиє росою;
Шовковою червоною
Хустиною вкриє,
Спати вложить, заспіває,
Не пісню, молитву:
«Милий боже! Якби знала,
Що моя дитина
Зросте мені на утіху,
На користь Вкраїні,
Я б щоранку до схід-сонця
Росоньку збирала;
Щовечора при зіроньках
Росою б вмивала;
І на квітках, на рожевих
її спати клала,
Шовковою хустиною
її сповивала;
Й гарячими слізоньками
Все б тебе благала,
Щоб моя дитина перша
Росла-виростала!..
Коли б знала, милий боже!
Що моя дитина
Зросте мені на нещастя,
На зраду Вкраїні,
Коли б знала я, що з неї
Слуга кату буде,
Я б на неї наложила
До схід-сонця руки,
Я б отрути наварила,
Сповила б в ряднину
І живою закинула б
В колючу тернину…»
