Жене вітер тихо хвилю,
На берег звертає;
Хвиля берег поцілує
І швидше втікає.
Ніби щось вона тихенько
Берегу шепнула,
Ніби скеля на березі
Важенько зітхнула…
Може, хвиля їй сказала,
Як тієї ночі
Наміткою водяною
Закривала очі
Убогому, голодному
Наймиту-голоті,
Що покинув «свято жизні»
Та шубовсть у воду…
Наче неня – його хвиля
Обняла, погнала
Аж у море, щоб не чув він,
Як жінка ридає
Над малою дітворою
Без хліба, без хати…
Тяжко жити убогому,
Тяжко і вмирати.
- Наступний вірш → Олександр Кониський – Старий
- Попередній вірш → Олександр Кониський – До музи
(Оцінок ще немає)