Сидить на ліжку одинока…
Яка хороша, чорноока,
Рум’янець грає, кров кипить,
Любові жар в очах горить…
До лона руки притискає
І стиха «котика» співає.
Сумна історія її:
Вона не знала батька зроду,
А мати вже на восьмім року
На службу віддала її;
Сім літ за хліб вона служила,
На восьме плату получила.
Пан добрий був – подарував
Разок намиста і хустину…
А навесні господь дитину
Їй «несподівано» послав.
За се її недужу, вбогу
Пан з двору протурив, небогу.
Шукать роботи потягла;
Потіль ходила та шукала,
Покіль на улиці упала…
Очнулась вже в тюрмі вона;
«А де дитя моє?» – спитала.
«Його давно вже поховали».
Заголосила, заревла,
Несамовито закричала,
Одежу на собі порвала
Й «кота» співати почала…
Так третій рік сидить, співає,
Дитину ніби присипає.
