Вночі росою квітка пала,
Повеселіла, підвелась,
А вранці з сонячним промінням,
Вся самоцвітом занялась.
Чому ж тебе роса-кохання
Не звеселить, не оживить?
І на очах твоїх блакитних
Все самоцвіт-сльоза тремтить?
Я знаю: та свята сльозина
Блищатиме в тебе в очах,
Аж доки мати-Україна
Не виб’ється на кращий шлях.
