Світ зчорнів, і небо чорне,
зелень чорна, чорне все…
Жду, поки мене загорне
Та, що вічний сон несе.
Там, де Лета ллється тихо,
Ахеронт журчить мерцям,
там забуду, може, лихо, —
там спокій усім серцям.
Може, в хвилях Флегетону
змию муку навісну
і тихенько, без гомону
прокрадуся в браму сну.
