Моя ти люба костомахо,
зажди, зажди ще, дорога!
Зажди ще хоч годок, хоч два,
змилосердись на бідолаху!
Такі старі жиють по світу!..
їм аж навкучило вже жить
і Азраєля, знай, просить,
щоб раз задув їм у трембіту.
Метнись по них! їм ласку вдієш,
отвориш браму в небеса,
і не затупиться коса, —
я ж не втечу тобі, поспієш!
Пожди, пожди, моя голубко,
хоч рік, хоч два! Мені так жаль
вмирать! Коси холодна сталь,
а ти хапаєш твердо, цупко!
А то — послухай, не жартую:
хоч острі в тебе зубочки,
давно пропали губочки, —
і обійму і поцілую.
Ще не досить? Ще остриш зуб?
Ну, то оженюся з тобою
І заприсягнуся любвою —
А се чей не маленький шлюб.
Лиши, лиши мене в спокою!
Я так би радо ще хоч рік
На цьому світі проволік!
Лиши! Оженюся з тобою!
