Неси мене, Музо мила,
у думок безмежний край,
дай орлині дужі крила,
зір сокола бистрий дай!
Щоб я міг вже раз дістаться
на далекий той Парнас,
від сліз, смутку відірваться,
пок уяви блиск не згас.
Дай же руку, ти, незрима,
і веди по тих полях, —
я з замкнутими очима
піду на терновий шлях.
За тобою, мила, йдучи,
може, й видрусь на Парнас,
і Аргіротокс могучий
ще й вінком наділить нас…
