Вий, грими, казися, буре,
громами ревни
і огнем чоло понуре
мигом проясни!
Я сміюсь з реву твого
і жартую з грому!
Гук весілля чортівського
любий серцю мому.
Втіху дикую справляє
гуркіт сей мені;
в серці біль і гнів гуляє
під твої пісні.
Серця буря в тобі, буре,
грає ще живійше,
і лице твоє понуре
над тишу милійше.
Вий, гуляй! Мені так мило!
Громом хмари рий,
ліс ламай, могуча сило,
землю грузом крий!
Так! Живійш! Яка ж ти красна!
Не грими ж бо пусто!
Стяжко ясна! Стяжко ясна!
Бий! Та густо, густо!
Бий! А серед блиску й гуку
й мене не лиши!
Вдар у мене й серця муку
громом заглуши!
