Нікого вже любить не буду;
останься, серце, сиротою,
одійся в жалібний покров
і спи — життя скорочуй нуду.
Ах, я любив колись, любив,
бо ж і було кого любити;
я молодість і вік убив,
хоч жалко — було за що вбити…
Ах, жалко хвиль, що покотились
в минувшини неситу даль,
і щастя слізок, що пролились,
і тої, що любив я, жаль.
Вони не вернуться, пропали,
лиш панахидний чути згук,
лиш темний сумрак мріє в далі
і в серці сей зловіщий стук…
