Тьфу, пек мені! Невже ж нічого
мені по ній вже не остало?
Невже б мене, так молодого,
ніщо до світа не в’язало?
Шкода часу! Дарма, небоже,
в нестямній тузі пропадати!
Поглянь лише довколо, може,
є ще кого любить, кохати!
На щастя — так. Іще ж лишилась
сестра, брат, мати-удова,
що мною змалку так журилась,
що так на мене упова.
Є ще народ наш в сірячині,
ціла маленька вітчина!
Для них я буду жить віднині!
День новий серце почина.
