Серце краєсь, як згадаю:
от родила мати,
от діждав життя розмаю
і — пора вмирати.
За які ж тяжкі провини
так караєш, боже,
серед зілля майового
смертне стелиш ложе?
Чого ж плачу? Не судилось
жить мені на світі!
Хоч недавно ще й не снилось
таке лихоліття.
Серце краєсь, як згадаю,
дух спирає в груди:
заспівають, поховають
і — забудуть люди.
