Не раз питаю в серця:
Чого ж тужиш, серце моє,
чого ж ти так б’єшся?
Яке тебе давить горе,
що мало не рвешся?
Перестань ти, глупе серце,
з своєю журбою!
Годі мені сльози лити!
Засни в супокою.
Час минулеє забути,
нову жизнь зачати…
А серце відмовляє:
Не так легко втишить,
легше закопати.
Попоплачеш ціле життя,
та й ще мені мало.
Отеє тобі, небораче,
щоб на доказ стало,
що все збореш на сім світі,
лиш серцю уляжеш;
всьому можеш розказати, —
серцю не розкажеш.
