Люблю вечірнє небо красне:
уже дрімають дерева,
червоне сонце блідне, гасне,
а місяць тихо виплива.
Звіздочки з неба виринають,
несміло зиркають з-за хмар,
ховаються, то знов вертають,
а місяць стежить, як скотар.
Приспав сон землю, як коханку,
тихенько моститься при ній,
а в корчах пісню-колисанку
заводить любо соловій.
Люблю тоді я у затишку
давати волю думонькам,
мережать їх і плакать нишком
люблю тоді я сам на сам.
