Летять, крачуть гайворони
чорними стадами;
заплакала дівчинонька
ревними сльозами.
«Ой десь-то там мій миленький
з ворогами б’ється,
вколо нього потоками
вража кровця ллється.
Ой най же він ворожую
кровцю проливає,
най лиш себе молодого
віку не збавляє».
Чом так сумно гайворони
крачуть понад хату?
Знать ворогів вже погибло
багато, багато?..
Ворогів погибло много,
і милого вбили,
навіть тіла козацького
землею не вкрили.
