Заграли труби, заревли гармати, —
і почалась різня людей скажених,
страшний танок при свисті бомб огненних, —
за димом неба ні землі не знати.
Стемніло. Втихло. Кров дзюрчить річками.
Холонуть трупи. Сонце вкрило очі.
Лягає тінь. Хтось ходить в пітьмі ночі:
се люди вбитих волочу́ть до ями.
Над тим кривавим полем ангел лине,
надслухує, в лице вдивляясь синє;
де чує стогін, крила опускає,
рукою тихо очі замикає,
втишає серце… Всі вже сплять, безжурні,
лиш ангел тихо плаче: «Дурні! Дурні!»
