Ся в’язка зів’ялих квіточків і стяжка —
ось що мені по ній зістало!..
І лист сей любовний… Ох, доле ти тяжка!..
Де ділось? Де щастє пропало?..
Мов буйний розвіяв сни-мари по полі!
Мов банька та з мила — надії
розприслись, злетіли і, певно, ніколи
не вернуть, як квіти ось тії!
Засохлі ніколи вже не розвинуться,
раз зірвані з грядки й обвиті
скиндячкою сею, вже не розцвітуться,
хоч слізьми-росою политі!..
- Наступний вірш → Олександр Козловський – За що
- Попередній вірш → Олександр Козловський – Колисанка
(Оцінок ще немає)