За А. Бюргером
О, як мені важко і глухо мовчать
сьогодні ті хати курні, та палати,
і луг, і той гай, де я звик був гуляти,
й думок моїх пристань, шумний водопад!
Дух смерті розвіяв десь звуки твої,
чарівна мелодіє — мово любові,
що, мов соловієві співи флейтові,
лилася ти в душу і в уші мої.
Надіє примаро, схилися мене
у вечір життя солоденько приспати,
до вічного сну де в гаю вколисати!
Лиш, мово любові, благаю тебе:
як суду остання година проб’є,
збуди мене, щоб і той суд не проспати!
