Душа співа, як все співає…
Вона — як озеро… Тремтить
І рвійно лове кожну мить,
І все незмінно відбиває…
Поглянь,— ось-ось почне смеркати,
А там і літня ніч злетить —
П’янить, циганкою дурить…
О, єсть про що пісні складати…
Коли ж весь край нечутно плаче,
Гниє, розтоптаний, в смітті,
Кона, розп’ятий на хресті,—
Тоді забудь красу, співаче!
Тоді — вкривайтесь пилом, струни,
Навік, улюблена, прощай,
А ти, бурлако, руку дай
І — в путь, під стріли і перуни!
