Убивши князя Святослава.
Печеніги раз у раз
Йдуть ордою на Вкраїну,
Раз у раз грабують нас.
І тепер їх шатра сірі
Вкрили луг над Трубежем,
Печеніги знов з’явились
І погрожують мечем.
Наші ждуть. Але боїться
Печенізький хан іти,
Йому хочеться без бою
Перемоги досягти.
Є один вояк у його
Втроє дужчий за вола…
“Хай він б’ється”, — хан хитрує
І до князя шле посла.
“Чи не викличем ми, князю,
Гніву праведних богів.
Коли річку почервоним
Кров’ю наших вояків?!
Краще ми розв’яжем сварку
Славним герцем двох борців:
Коли твій борець подужа,
Я скорюся без боїв”.
Князь погодивсь, і звелів він
Найсильнішого знайти…
Та на герць ніхто в державі
Не зважається піти.
Засмутився Володимир…
Аж прийшов якийсь дідусь:
“Син побореться мій, князю,
І поборе, побожусь.
З ним колись ми посварились,
Пам’ятаю, як тепер,
М’яв він шкуру, так, повіриш,
Спересердя всю роздер”.
Привели до князя хлопця:
Соромливий, мовчазний,
Невисокого і зросту,
Хоч доволі кремезний.
“Може, князю, хочеш знати,
Чи міцна моя рука,
Роздражніть на пробу жаром
Найсильнішого бика”.
Роздражнили. Бик на хлопця,
Але той схопив за бік
І кавалок м’яса вирвав…
Бик упав і кров’ю стік.
“Добре!” — князь сказав до хлопця,
А військам своїм звелів,
Щоб озброїлись і ждали
Щохвилини ворогів.
Третій довгий день минає
І ідуть борці на бій,
Князь і хан собі гадають:
“Хто поборе — твій чи мій?!”
Печеніг угледів хлопця
І сміється: “От, дурне,
Подолати, побороти
Воно думає мене!!”
Не злякався Кожум’яка
І боротися почав.
Повертав борця і важив,
Потім, наче кожу, м’яв.
І нарешті, наче бочку,
Обхопив і кинув вмитью.
На землі без руху мертвий
Печеніг-борець лежить.
І на тім славетнім місці,
Де страшний борець упав,
На тім місці Володимир
Переяслав збудував.
Аналіз вірша “Микита Кожум’яка” Олеся
Український народ славен своїми богатирями та їхньою перемогою над ворогами далеко за межами краю. Одну із таких битв — битву Микити Кожум’яки з печенізьким бійцем, що стала в народі напівлегендарною подією, зобразив у своєму вірші Олександр Олесь, що й становить тему поезії. Вірш належить до виду історичної лірики. Його головна ідея — уславлення незвичайної сили народного бійця, показ його скромності, утвердження думки про те, що стає переможцем не та людина, яка хвастається своєю силою наперед, а та, яка доводить свою силу та міць ділом. Другорядна ідея — возвеличення мужності людини, яка не боїться прийняти виклик та важливої риси людського характеру: скромності.
Саме таким, скромним і неговірким, переконливим і надзвичайно сильним автор показує головного героя — Микиту. Епітетами «соромливий, мовчазний» автор підкреслює риси характеру хлопця. Та напередодні битви він пропонує князю випробувати його міць у двобої з биком, щоб довести, що він гідний битися за волю країни. І доводить: «бик упав і кров’ю стік». Іншими рисами: хвальковитістю і бажанням поглузувати поет змальовує печенізького воїна, вкладаючи в його мову слова: «дурне… побороти… воно думає мене». Ніяких епітетів для опису не використовує, але перед читачем постає надмірно впевнений самохвалець, який не поважає свого противника, вживаючи середній рід «воно». Римування у вірші перехресне, рими чоловічі і жіночі.
У цьому вірші, на відміну від інших поезій, автор описує перебіг подій здебільшого дієсловами на позначення руху: «досягти», «йти», «знайти» та ін. Для характеристики персонажів використовує непряму мову, декількома короткими репліками показуючи їхній характер. «Хан хитрує», князь виступає далекоглядним правителем: «а військам своїм звелів, щоб озброїлись», батько Микити ̶ впевнений у своїх словах про сина: «син поборе, побожусь», сила головного героя розкрита лаконічно у гіперболі: «шкуру… спересердя всю роздер». Сила Микити у поєдинку виразно постає у порівняннях: «бійця… наче кожу, мяв», «наче бочку, ухопив… і кинув».
Метафори також стислі, але передають багато подій, «шатра… вкрили луг», що свідчить про силу-силенну печенігів, «розв’яжем сварку» ̶ йдеться про великий бій, «річку… почервоним… кров’ю вояків» — звучить сум і бажання уникнути сутички. Та саме завдяки його силі й уникнули обидві країни бійки, і на тому місці збудував князь місто Переяслав як символ перемоги.
Вірш не тільки уславляє народного богатиря, але й повчає не вихвалятися напередодні важливої справи.
