Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю — сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю…
Хто ти?
Ти квітка без краси,
Ти літній ранок без проміння,
Ти в щасті жити не даси
З душею, повною каміння.
І все ж люблю!
За що люблю,
І сам не бачу і не знаю…
Я знаю, сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю.
- Наступний вірш → Ліна Костенко – І як тепер тебе забути
- Попередній вірш → Богдан Ступка – Не закохуйся в обличчя
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)