Місяць квітень! Боже мій!
Скільки сонячних надій
Він мені колись давав,
Як лугам — квіток і трав,
Там, в країні дорогій.
А тепер я сльози ллю!
Б’ються в голову мою,
Як сполохані круки,
Все гадки, гадки, гадки —
Що там, в бідному краю?..
В снах… боюся я вже їх…
Все я чую плач і сміх,
Божевільний хтось кричить…
Ах, не муч, не смійся, цить,
Не роз’ятрюй ран моїх!..
Місяць квітень! Скільки літ
Сипав він у душу цвіт,
Як вишневий білий сад,
А тепер, як листопад…
День не день, і світ не світ.
