Приснилося, що я вернувсь додому.
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.
Ось-ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде,
Я скрикну “Матінко!” до неї,
Вона на груди упаде.
І будуть литись теплих сліз потоки
І в них бринітимуть слова:
“Я ждала, ждала цілі роки
І в’яла, сохла, як трава…”
Іду зеленою межею,
Кругом хвилюються жита,
І в’ється щастя над душею —
І на плечі нема хреста…
Прокинувсь в морі раювання
І все збагнув, і похолов…
Іду дорогою вигнання,
І по сліду моєму — кров.
