Не нам, не нам, осміяним, сміятись,
Не нам, скаліченим, іти,
Німим — піснями заливатись,
Сліпим — відшукувать світи.
Не нам ловить в небеснім морі
зорі.
Не нам —
Орлам!
А ми давно свої згубили крила,
Та чи й були вони у нас?!
Нудьга нам байку утворила,
Непевні фарби кинув час,
І ми повірили правдиво
в диво…
Мана
Одна!
Родились ми холодними мерцями
І уявили з себе щось,
І нам з порожніми серцями
Комусь кричати довелось:
Вперед! Вперед! Самоофіра!
Віра
В мету
Святу!
Кричали ми на площі і в пустелі,
Жили віки в короткий час,
І чули нас, здається, скелі,
Але ніхто не слухав нас,
Бо не носили прапори шовкові
крові.
А кров —
Любов.
А де нема любові і страждання,
Там не живе, не б’ється і життя…
І доведеться нам під людське глузування
Спинить свій галас без пуття.
А замість нас великий встане раб в кайданах,
в ранах.
Огнем,
Мечем!
