О, недурно в скорботах ми плачемо
На вигнанні в холодних світах,
Ми своєї землі не побачимо…
Тільки, може, у мріях, у снах.
Тільки в снах її подих відчуємо,
Її муки, надії, жалі,
Тільки в снах затишних ми почуємо
Рідний голос святої землі.
І чому по світах ми блукаємо,
І який ми спокутуєм гріх,
Ми ніколи до суду не взнаємо
Від людей ні чужих, ні своїх!
