О принесіть як не надію,
То крихту рідної землі:
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію…
Хоч кухоль з рідною водою!..
Я тільки очі напою,
До уст спрагнілих притулю,
Торкнусь душею вогняною.
- Наступний вірш → Олександр Олесь – Дух наш пречистий, дух наш народний
- Попередній вірш → Олександр Олесь – Нехай мене чарують квіти
(Оцінок ще немає)