Під палким, південним сонцем
На чужий, далекий Дон
Сумно-сумно, як на страту,
Йдуть невольники в полон.
На руках у їх кайдани,
Кров і рани на ногах,
В чорній куряві обличчя,
Очі змучені в сльозах.
“Понесіть, вітри крилаті,
Наші стогони й жалі,
Принесіть нам з України
Крихту рідної землі!
Полетіть, скажіть, що більше
Вже не вгледим ми її!
Принесіть же нам хоч порох
Із коханої землі!”
Йдуть невольники під сонцем,
Грізна варта навкруги.
Дзвінко ляскають в повітрі
І співають батоги.
Двісті літ беруть в неволю,
Обертають у калік!
О полоне половецький,
Будь ти проклятий навік!
