Раз прийшла Церера вранці
І Еолу каже так:
“Всі мої щасливі бранці,
Всі раби в моїх квітках…
П’ють кохання насолоду,
П’ють повітря, сонце п’ють,
Хвалять Бога і природу
І життю поклони б’ють…
Ой повій, повій, Еоле,
З ними весело пограйсь,
Похитай гілля поволі,
Пожартуй і покохайсь”.
Сиплють квіти розкіш цвіту.
Стогнуть тяжко, вагітні,
І не раді уже світу.
Сонцю, Богу і весні.
А Церера із Еолом
Грають в фільку з пітним чолом,
Глянуть часом на квітки —
І сміються в кулаки.
