Сніг в гаю… але весною
Розів’ється гай…
…Може долею ясною
Зацвіте й мій край.
В небі мла, а сонце гляне,—
Мла розтане в мить…
…Може й мій народ повстане,
Морем зашумить!
Сон… але всю землю збуде
Жайворон-гінець…
…Може й ти, мій сонний люде,
Знайдеш сну кінець.
Смерть… але її задуше
Пісня, сміх і рух…
…Ой, скажи, народня душе,
Де живий твій дух?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
На обличчі рабство, туга,
Безпросвітна мла…
Де ж то гордість твого духа —
Вільного орла?
Що вона в тобі робила,
Як віки ти гнив,
Почорнілая могила
Між зелених нив?!
Як вулкан, стоїш ти, згаслий,
Але чую я,
Що в душі твоїй прекрасній
Море ще огня.
Вірю я, що обороне
Сам себе мій край…
О, мій велетню — Самсоне,
Пута розривай!!
