Стомився я вкрай в цій безмежній пустелі,
Людину живу зовучи.
Здавалось мені, що ворушаться скелі,
З очей своїх сльози ллючи…
Здавалось мені, що гієни й шакали
Дивились з сльозами в очах,
А люде повз мене ішли і зникали,
Як тіні на сірих пісках.
